На високому пагорбі лівого берега річки Тілігул в селі Покровка Любашівського району гордо підноситься одинадцятикупольний храм святого Іоанна Богослова. Місцеві історики розповідають, що цей храм точна копія храму міста Веден в Австрії. Місцевий поміщик пан Кондрацький, за освітою інженер-будівельник, відвідавши цю європейську країну в кінці XIX століття, побачив неземної краси храм і вирішив на своїх землях звести точну його копію. Одержавши дозвіл Синоду на будівництво, він узяв собі в помічники архітектора Маслова і робота закипіла.

Матеріал для будівництва був місцевий – найкраща цеглина випікалася з червоної і сірої глини на спеціально побудованому для будівництва храму цегляному заводі. Для зведення стін був зроблений спеціальний розчин – в суміш з вапняної води додавався дрібний пісок і білки курячих яєць, які селяни звозили в Покровку з навколишніх сіл Троїцьке, Любашівка і Левадівка щодня, виключенням був тільки Великдень. Завдяки такому розчину ні погодні умови, ні набіги войовничих атеїстів, ні снаряди під час війни не змогли істотно пошкодити стіни храму.

Сам храм і до цього дня є вершиною архітектурної досконалості. Для обігріву храму в підвалі була побудована спеціальна опалювальна система, було тепло і під центральним куполом, висота якого складає 17,5 метрів. Сьогодні, на жаль, ця система не працює. Над внутрішнім убранням церкви працювали кращі майстри, адже прикрасити храм - це не просто намалювати картину, потрібне щоб він був прикрашений за всіма церковними канонами, щоб людина заходивши в храм відпочивала душею, очищалася від буденної скверни, відчувала себе внутрішньо розкріпаченою і була готова до спілкування з Богом.

Після завершення всіх будівельних робіт на початку XX століття, величний сільський храм був урочисто освячений  на честь святого Іоанна Богослова.

Після революції 1917 року храм святого Іоанна Богослова пережив непрості часи – його  розграбували, були зняті бронзові дзвони і хрести, а двері забили дошками. Декілька десятиліть храм стояв порожнім. Атеїсти виношували плани зруйнувати архітектурне диво, як були знищені і знесені багато інших храмів. Врятувало храм те, що його сталі використовувати як сховище для мінеральних добрив, потім на захист Покровського дива свого часу виступив письменник Степан Олійник, уродженець сусіднього села Левадівка, який хотів зробити в храмі сільський краєзнавчий музей і до дверей храму була прибита відповідна табличка.

І нарешті, в кінці 90-х років XX сторіччя дивовижна святиня, перлина Тілігульської долини була передана віруючим. У храмі почалися реставраційні роботи. На дзвіниці храму знову задзвеніли старовинні бронзові дзвони, які врятував свого часу від переплавлення, закопавши у себе в городі, місцевий житель. Зараз храм святого Іоанна Богослова набув свого первозданного вигляду.

У цьому благодатному місці гостей зустріне о. Георгій, гід розповість про історію храму і Вам трапиться нагода не тільки очистити душу, але і почути унікальний малиновий передзвін старовинних бронзових дзвонів.

Другим об'єктом нашого екскурсу є палац в с. Ісаєво. Село живописно розкинулося на лівому березі річки Тілігул. Орієнтовано датою  заснування села вважається  кінець XVII століття.

Шлях до палацу лежить старовинним чумацьким шляхом – через Андрєє-Іванівське лісництво, по живописних місцях Тілігульської долини.

Ісаєвській палац - у минулому резиденція поміщиків Курісів. Але до 1903 року на його місці був інший палац, менший за розміром, а сім'я Курісів  розросталася.  В 1903 році в сім'ї Олександра Івановича народилася п'ята дитина, син Сергій, і стало ясно, що старий поміщицький будинок вже не може вміщати велике сімейство. Тоді ж і приступили до будівництва нового великого палацу, завершеного у 1905 році. Прекрасний палац настільки гармонійно пов'язаний з навколишнім ландшафтом, що завжди був привабливим місцем для художників і багатьох творчих людей. Ще на початку XX століття в маєток на два тижні був запрошений відомий у той час французький художник Люсьен Монод, щоб написати портрети членів сім'ї. Проте краса тутешніх місць і гостинність господарів настільки вразили художника, що він залишився в маєтку на довгі місяці, вдаючись до улюбленого заняття. Пізніше, у 1926 році,  Куріси опинилися у скрутному становищі, і вже сам художник прийшов на допомогу їх сім'ї, поселивши їх у себе у Франції.

Далі шлях лежить в с. Петрівка до старовинної садиби роду Курісів. Ця садиба кардинально відрізняється від маєтку в селі Ісаєво: дві високі башти, що нагадують мусульманські мінарети з двох сторін охороняють мавританський парадний вхід, прекрасні маршеві сходи відводять углиб замку. Його вигляд зачаровує з першого погляду, притягає до себе незвичайної сили магнетизмом і не відпускає вже надовго.

Садиба будувалася в два етапи: східна частина (та що звернена до дороги) — у 1810—1820 роках невідомим архітектором (по місцевій легенді, Куріс привозив для цього "якихось французів"), західна (та, що обернена до ставу)  — у 1891—1892 роках одеським архітектором  М. К. Толвінським. 

Доля садиби Куріса у порівнянні з іншими маєтками виявилася не такою сумною. Її не спалили під час революції. Розграбували, але не чіпали до 1921 року, коли  там відкрилася сільськогосподарська школа.

Другому нашестю садиба піддалася під час Великої Вітчизняної війни. В ній була влаштована румунська комендатура. Румунські війська зробили те, що посоромилися зробити більшовики – вивезли старовинні дзеркала, дубові двері, паркет, знищили англійський парк Курісів.

В червні 1990 року під час пожежі, викликаної ударом блискавки, були знищені всі перекриття і внутрішнє убрання садиби. Сьогодні цей шедевр архітектури потребує повного відновлення.


Розробник екскурсійної програми:





Туристичне агентство "Ельфа"
(Фізична особа-підприємець Сандо Л.Б.)
м. Одеса, вул. Гагаринське плато, 5 (О/К "ОДЕСА"), оф. № 115
Тел.: (048) 7881662,  факс: 473733
Тел. моб.: (067) 2932331

За тематикою:

Маршрут - "Країна вільних троянд"

Художня фотографія М. Нікітіна: Садиби роду Курісів (с. Петрівка та с. Ісаєво)



Назад