Програма "Оглядової екскурсії по м. Одеса" створена з метою короткого але докладного знайомства з південною красунею; в основі її - Одеса в контрастах та порівнянні, стара та сучасна. Обۥєктами туристичних відвідувань  є пам'ятники історії і пам'ятники монументального мистецтва; пам'ятники архітектури і містобудування та сучасні комфортабельні готельні комплекси, санаторно-курортні  та розважальні заклади.

Прямуючи до центру розваг та відпочинку Одеси - Аркадії туристів знайомлять з першим об'єктом екскурсійного показу – пам'ятником льотчикам 69 авіаполку. Саме 69-й винищувальний авіаційний полк, під командуванням 25-річного майора Льва Львовича Шестакова захищав небо Одеси від ворожих нальотів під час Великої Вітчизняної війни. На початку оборони полк налічував всього 19 літаків. Пізніше їх кількість була доведена 40.

“Як пройти на Дерібасівську?” –  одне з перших питань з яким гості Одеси звертаються до місцевих жителів і яке наштовхнуло на думку розробників екскурсійної програми дати таку назву одному з найпопулярніших і затребуваних туристично-екскурсійних  маршрутів.

Про цю вулицю складені пісні і вірші, її увічнили в своїх творах композитори, письменники, фейлетоністи. Тут можна  побачити пам'ятник градоначальникові Одеси Йосипу Дерібасу, відкритий до 200-ліття міста; Рішельєвський ліцей, який відвідували польський поет Адам Міцкевич, О.С. Пушкін, М.В. Гоголь, де працював геніальний хімік Д.І. Мендєлєєв; Міський сад, який було вирощено у безводному степу. Це вулиця численних кафе, барів, торгових центрів, місце народних гулянь і карнавальних ходів.

Чудові сатирики, уродженці Одеси, Ілля Ільф і Євгеній Петров мали рацію коли писали:  "Спросите одессита, какая самая красивая в мире улица, и он, не задумываясь, ответит: Дерибасовская". Як в кожному жарті, і в цьому - тільки частка жарту. Тому що одесити і гості міста, сприймають Дерібасівську не як ряд архітектурних пам'ятників і нагромадження значної кількості торговельних центрів, кафе та ресторанів, а як легенду міста, його душу.

"Одеса — чудове місто, складене зі всіх націй" - відзначив поет К. Батюшков ще на зорі ХІХ століття.  І зводили її в різні роки  англієць Валькот, вірменин Мазіров, голландець Ванрезант, єврей Мінкус, італійці Фраполлі, Боффо і  Бернардацци, француз Отон, іспанець Даллаква, молдаванин Портарій, німець Кундерт, поляк Гонсіоровський, росіянин Мельніков, чех Прохаска, українець Нестурх...

З перших днів свого існування місто забудовувалося під керівництвом талановитих інженерів і архітекторів. Планування міста стало одним з вищих досягнень містобудування епохи класицизму. Його автор інж. Ф.П. Деволан добре використав топографію місцевості, врахував кліматичні умови, господарський профіль міста і створив виразну в композиційному відношенні планувальну забудову.

Житлова зона розмістилася на піднесеному плато, порт - на низовинній прибережній смузі. Широка долина Карантинної балки призначалася для складів. Яри використані як спуски з міста в порт. Таке розмежування житлової і виробничої територій в двох рівнях - явище дуже прогресивне.

Одеса була заснована тоді, коли література - від публіцистики до романа у віршах - грунтовно увійшла до загальнокультурного ужитку. Тому практично вся історія Одеси - з кінця XVIII сторіччя і по сьогоднішній день, - знайшла віддзеркалення в поезії і прозі.

Літературна Одеса - це не тільки імена письменників, біографічно або творчо пов'язані з містом, але і художній образ, що збагатив світову культуру.

Понад двох  століть з моменту заснування Одеси, можна з упевненістю стверджувати - історія цього міста існує двічі - в реальності, і в літературі.

У цьому своєрідному маршруті поєднані розповіді про  знакові постаті літераторів  різних століть і епох, яких надихала на творчість Одеса. 

Екскурсійний маршрут розпочинається зі знайомства з творчістю і будинком в якому виріс  улюбленець одеситів письменник-сатирик Ілля Ільф.

З 1823 року  починається новий період в житті Одеси пов'язаний з  прибуттям в місто  прикомандированого до канцелярії генерал-губернатора графа М.С. Воронцова  колезького секретаря О.С. Пушкіна.

Мало хто знав тоді  в Росії, і вже тим більше в комерційній і напівіноземній на той час Одесі, що перебуваючий  в місті колезький секретар Пушкін був в той же час і видатним російським поетом Олександром Сергійовичем Пушкіним. Та зате в житті самого Пушкіна це був один з найплідніших періодів.

Знайомство з "пушкінською Одесою" починається з будинку в якому він зупинився прибувши до Одеси. Коли в 1821 році на Італійській вулиці побудували цей двоповерховий будинок, що належав відомому в місті купцю Шарлю Сікару, ніщо не провіщало його блискучої згодом літературної історії.

Вважається, що запатентований братами Люм’єр 13 лютого 1895 року кіноапарат - це початок ери кіно. Проте, перші кінозйомки в світі було зроблено саме в Одесі механіком – самоучкою Йосипом Андрійовичем Тимченко на одеському іподромі.

Свій апарат для показу рухомих фотографій (прообраз кіноапарату) він продемонстрував 9 січня 1894 року лікарям і природодослідникам на їх IX з'їзді. Делегати з'їзду побачили "кіно", склавши при цьому протокол, де висловили панові Тимченку захоплення і подяку за його оригінальну роботу. Про патент тоді ніхто не подумав.

Перша кінофабрика, що почала роботу в Одесі, називалася "Мірограф". А в 1912 році одесити вже дивилися перший художній фільм - кримінальну драму "Одеські катакомби". У 1917 році кіно-підприємець Д. Харитонов почав будувати на Малоруському (Французькому) бульварі "фабрику кінематографічних картин". У біографію світового кінематографа Одеса вписана фільмом Ейзенштейга «Броненосець Потьомкін», тут починав свою діяльність Олександр Довженко, і вже кожному пам'ятається королева німого екрану Віра Холодна, для якої на території «фабрики кінематографічних картин» був збудований спеціальний павільйон.

Вся центральна частина Одеси є унікальним “архітектурним заповідником”, де на вулицях органічно переплелися готика і класицизм, ампір і бароко, ренесанс і модерн. Архітектори всієї Європи реалізовували свої мрії в проектах забудови міста. Саме тому в Одесі безліч унікальних Палаців, які мають кожен свою історію, не менш цікаву, ніж історії життя їх авторів.

Починається екскурсія із знайомства туристів з Палацом адмірала Абази. Цей розкішний палац був побудований в період 1856-1858 рр. по проекту Л.Ц. Отона. Будинок спочатку належав адміралу  А.А. Абазі, потім власнику банкірського будинку Рафаловічу, після банкрутства якого в 1890 році відійшов до міста, і в ньому розмістилася 4-а чоловіча гімназія. У радянські часи і до цього дня в будівлі розташовується  музей Західного і Східного мистецтва, єдиний в Україні музей, який має в своєму розпорядженні унікальні шедеври зарубіжних художників минулих століть.

Не можна уявити собі Південну Пальміру без театру. Пригадаємо Пушкіна – його строфи присвячені одеській опері, примадоннам, балету. Театр був та залишається не тільки розвагою, але і трибуною, а актори - улюбленцями публіки, їх душ.

Туристи, які скористаються цим маршрутом,  дізнаються про зіркових акторів, які засяяли  на одеських театральних підмостках. Ніяка статистика не підрахує, скільки квітів отримали одеські артисти, скільки захоплення викликали вони в серцях вдячних глядачів...

Знайомство з "храмами мистецтва" розпочинається з Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В.Василька.

Історія народження стаціонарного державного українського театру в Одесі бере початок в 20-х роках ХХ століття. Перша адреса “Держдрами” – вулиця Грецька,48. Саме тут 7 листопада 1925 року виставою “Полум’ярі” за п’єсою А. Луначарського відкрився державний український театр. Його трупу склали актори, імена яких назавжди залишились в історії театрального мистецтва: І. Замичковський, Є. Хуторна, Н. Ужвій, Л. Мацієвська, П. Нятко, Ю. Шумський, К. Блакитний. Постановку перших вистав театру здійснили відомі режисери: Б. Глаголін, М. Тінський, В. Вільнер, К. Бережний, Є. Коханенко, М. Терещенко, Г. Юра.

Обравши цей туристично-екскурсійний маршрут  ви зануритеся  в далекі роки військового лихоліття і ознайомитеся з меморіальним поясом Слави, що увічнив героїчну епопею оборони Одеси в 1941 році. Там, де Головний рубіж оборони Одеси перехрещується з шосейними і залізними дорогами в 60-х роках минулого століття були встановлені десять монументів, а в 1976 році відкритий одинадцятий – в Іллічівську.

Згодом уздовж поясу Слави висадили сотні тисяч дубків, каштанів, акацій. Створена таким чином шестидесятикілометрова зелена стрічка, нерівною дугою огнувши місто, пролягла по тих місцях, де в сорок першому році проходив Головний рубіж. Зараз на ньому стоять монументи. Стоять, як вартові, що вічно охороняють славу захисників міста-героя.

22 червня 1941 року 190 відбірних фашистських дивізій перейшли наші кордони, почалася Велика Вітчизняна війна. Загарбниками намічалися три основні удари: на Ленінград, Москву і Київ і два допоміжних – з Фінляндії і Румунії. Останній своїм вістрям був націлений на Одесу. Щоб укріпити оборону чорноморського побережжя, у тому числі і Одеси, 8 липня із складу 9-ї армії була виділена Приморська група. 19 липня її реорганізували в самостійну Окрему Приморську армію, яка стала основною силою оборони Одеси.

Катакомби – це унікальна споруда створена руками людини, те, що зберігає ось вже більше 200 років загадкові події історії і культури нашого міста. За час видобування каменя, з якого будувалася Одеса, ці шахти стали схожі на великий підземний лабіринт, рівних якому по своїй протяжності у світі немає.

Як катакомби виникли?

Перш, ніж відповісти на це питання, заглянемо в далеке геологічне минуле Північного Причорномор'я. Колись вся його територія була морським дном. Саме  морю і морським відкладенням зобов'язаний своїм утворенням  і популярністю на півдні  камінь блідо-жовтого кольору - черепашник.

Міцний, легкий, такий, що не вимагає великих зусиль при обробці, він відвіку використовувався в будівництві. З черепашника, зокрема, була побудована майже вся стара Одеса. Та і тепер - в епоху залізобетону - черепашник не забутий будівельниками.

Скориставшись цим маршрутом туристи почують цікаві історії про  заснування міста Одеса і людей, які, щиро люблячи це місто і керуючи ним, зробили все щоб в найкоротший час Одеса стала "південною красунею".

Історія виникнення Одеси нерозривно пов'язана з історією створення на чорноморському узбережжі морського порту.

Імператриця Катерина ІІ, рескриптом на ім'я Де-Рібаса від 27 травня 1794 року, повеліваючи влаштувати військову гавань і купецьку пристань на місці старого Хаджібея, заклала разом з тим і фундамент міста Одеси. При заснуванні нового міста передбачалися тверді засади - "процветающая торговля, благоденствие народное, обогащение государства", як це видно з того ж рескрипту. 

Протягом майже десятирічного періоду існування Одеси питання про те, бути чи не бути Одесі головним портом південного краю не було остаточно вирішено.

І ось, завдяки герцогові Рішельє і його  величезному бажанню запровадити  порто-франко, значення і місце Одеси в російській державі круто змінюються.

Місто Білгород-Дністровський – одне з найдавніших міст світу засноване більше 2,5 тис.років назад (у VI ст. до н.е.), як грецька колонія Тиру. Розкопки цього поселення ведуться багато десятиліть і частина знахідок різних років представлена в міському краєзнавчому музеї.

Розташування на перетині важливих торгових шляхів стало визначальним у долі цього міста. За час свого існування Білгород-Дністровський знаходився під владою іонічних і понтійських владик Риму, Візантії, Київської Русі, Золотої Орди, Молдавського князівства, Османом, а потім і Російської імперії. Час і війни знищили безліч пам'ятників минулого на цій стародавній землі. Але ті, що збереглися – безцінні.

Даний маршрут пролягає по частині знаменитого старовинного торгового тракту «Чумацький шлях», відомого ще по літописах XV століття.

З розвитком хліботоргівлі і пошти важливість цієї дорожньої артерії тільки зростала, адже вона зв'язувала внутрішні губернії з Одеським портом і далі морем із зовнішнім світом.

Багато води витекло з тих часів, дев'ятнадцяте століття змінилося двадцятим, але і зараз вже в двадцять першому столітті одним з найважливіших пунктів колишнього торгового тракту залишився "волосний центр повіту Курісово-Покровське" (зараз село Петрівка).

В кінці ХІХ століття цей населений пункт набув свого справжнього розквіту і помітно виділявся від інших селищ губернії. У цьому була заслуга місцевого землевласника Івана Іраклійовича Куріса. Свого часу він був почесним світовим суддею м. Одеси, предводителем дворянства Херсонської губернії, Президентом Імператорського товариства сільського господарства Південної Росії, головою ради торговельно-промислового банку. Список його чинів і заслуг можна перераховувати ще довго, але найважливіше, що пам'ять про Івана Іраклійовича до цього часу живе в серцях місцевих жителів, а невелику частку створеного дбайливими руками всіх представників роду Курісів ми можемо побачити і сьогодні.     

На високому пагорбі лівого берега річки Тілігул в селі Покровка Любашівського району гордо підноситься одинадцятикупольний храм святого Іоанна Богослова. Місцеві історики розповідають, що цей храм точна копія храму міста Веден в Австрії. Місцевий поміщик пан Кондрацький, за освітою інженер-будівельник, відвідавши цю європейську країну в кінці XIX століття, побачив неземної краси храм і вирішив на своїх землях звести точну його копію. Одержавши дозвіл Синоду на будівництво, він узяв собі в помічники архітектора Маслова і робота закипіла.

Матеріал для будівництва був місцевий – найкраща цеглина випікалася з червоної і сірої глини на спеціально побудованому для будівництва храму цегляному заводі. Для зведення стін був зроблений спеціальний розчин – в суміш з вапняної води додавався дрібний пісок і білки курячих яєць, які селяни звозили в Покровку з навколишніх сіл Троїцьке, Любашівка і Левадівка щодня, виключенням був тільки Великдень. Завдяки такому розчину ні погодні умови, ні набіги войовничих атеїстів, ні снаряди під час війни не змогли істотно пошкодити стіни храму.

У самій  південно-західній  точці України, де  закінчуються  простори  Буджакського  степу,  і  починається  рівнінний  ландшафт,  розташований  Ренійський  район.
 
Це живописний клаптик  бесарабської  землі, зелено-блакитна  перлина  Придунайського  краю у літописі якої  вписані  сторінки  славної  історії, яку творили легендарні  предки.
 
Місто   Рені  розташоване  на  лівому  березі  Дуная, на  давній  дорозі  кочівників  та  інших  завойовників, які  упродовж  тисячоліть  намагались  підкорити  собі  цей  благодатний  край.  Не так вже багато  в Україні міст, які  можуть  похизуватися  перебуванням  в них  найясніших  персон,  не  кожен  божий  храм  переступала  нога  людини, згодом  зарахованої  до  лику  святих,  якого  почитали  християни  всього  світу.

При  в'їзді  в Рені  стоїть церква  Костянтина і Олени, відреставрована  в  роки  національного  відродження, де  не так  давно  знов зазвучали  співи, і зажевріла  лампада, яка  своїм  непогасним  світлом  підносить  молитви  віруючих  до  Бога.  У  цього  храму  своя  історія: колись  на цьому місці  була  невелика  церква,  в  якій, говорять,  отримав  благословення  на  штурм  фортеці  Ізмаїл  сам  великий  полководець Суворов! 

Ізмаїлу близько 200 років – невеликий вік для міста, багатого на  події, що наклали відбиток не тільки на його власну історію, але і на історію і культуру багатьох держав Європи.

Розмова про місто - це перш за все знайомство з "найбільшою з річок" (за визначенням Геродота) – річкою Дунай. Життя міста, розташованого на лівому березі Дунаю, завжди було пов'язано з цією рікою і повною мірою залежило від неї. Велика річка і розділяла, і єднала Ізмаїл з іншими країнами. Дунай протікає по території 10 країн, декілька столиць розташувалося на його берегах і самою долею випало Ізмаїлу знаходитися на перехресті європейських доріг.

Туреччина і Росія протягом 3-х воєн оспорювали володіння цією територією. Штурм турецької фортеці Ізмаїл армією О.В. Суворова і падіння цього фортифікаційного бастіону, укріпленого німецькими і французькими інженерами, який раніше вважався неприступним, свого часу дуже схвилювали Європу.

Про героїчну історію Ізмаїла свідчить безліч пам'ятників встановлених на честь героїв, які  прославили його,  як колиску військової слави. В запропонованому маршруті туристи матимуть змогу ознайомитися з найбільш значущими із них.

Цей туристично-екскурсійний маршрут ознайомить Вас з тихим південним плавневим містечком Вилкове, історією його створення і людьми, які вперше поселися на цих землях, а також з основними храмами міста.

Програмою маршруту передбачено водну прогулянку на катері по Дунаю з зупинкою на стоянці "Зелений кут" де туристам обов'язково запропонують скуштувати страви, приготовлені за місцевими рецептами. Прямуючи до Вилкового туристи матимуть змогу  також відвідати музей болгарської народної культури "Камчикська кишта" (с. Зоря, Саратський район).  

Назву міста відображає його водне місцеположення. Перша офіційна згадка  про Вилкове датована 1762 роком, правда, тоді воно ще іменувалося поселенням Липованське. Назва Вилкове прижилася пізніше: у цьому місці Дунай розділяється на три  рукави, їх називають гирлами - Георгіївське, Сулінське і Кілійське. Кілійське, у свою чергу, ділиться на Старостамбульське, Очаківське і Білгородське гирла. На їх стику, на своєрідній "вилці", і знаходиться Вилкове - знамените місто на воді.

Предки сьогоднішніх вилківчан вирішили осісти на Дунаї – одній з чотирьох річок Північного Причорномор'я. У античні часи Дунай називали Істром і "отець історії" Геродот, розповідаючи про Скіфію, назвав Істр "найбільшою річкою".

Метою цього маршруту є знайомство туристів з історією і сьогоденням окремих сіл регіону, людей, що в них проживають, їхньою самобутністю та гостинністю.

Першим населим пунктом, який відвідується за маршрутом є с. Миколаївка Білгород-Дністровського району.

Географічне положення села є надзвичайно сприятливе для розвитку туризму. Ідучи морським узбережжям, перше, що хочеться зробити, по приїзду – насолодитися прохолодою Чорного моря. Пляжі Миколаївки – піщані і надзвичайно чисті. 45-кілометрова віддаленість від найближчого промислового центру – міста Білгорода-Дністровського і 115-кілометрова  - від обласного центру  міста Одеси робить їх екологічно чистими і небагатолюдними, оскільки протяжність їх тільки в Миколаївці більше 6 км. Крім засмаги можна відпочити, скориставшись катамараном, катером, скутером адже на території села розташовані сучасні бази відпочинку, а  прибережні кафе та бари пропонують прохолоджувальні напої, морозиво, різноманітну кухню. На узбережжі функціонує риболовний пункт. Рибалки завжди з радістю беруть охочих порибалити з собою. Декілька годин – і свіжа риба (бичок, язик, камбала, глоса, анчоус та ін.) готова для приготування юшки. Місцеві майстри розкажуть, яку рибу і як треба вибирати для приготування, які спеції класти, як варити тощо. А наприкінці -   пригостять смачною стравою.

Туристичні підприємства, що надають послуги у сфері
культурно-пізнавального туризму

Акціонерне товариство по туризму
та екскурсіям "Одесатурист"
м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 72
тел.: (048) 7250405; 7252874; 7252000

ТОВ "Фагот Тревел Плюс"
65026, м. Одеса,  вул. Дерібасівська, 13
тел.: (048) 7268505; (0482) 375201
e-mail:

ПП “Ольвіа-Турне”
65000, м. Одеса, вул. Пушкінська, 1
тел.: (048) 7144901; (0482) 429204
e-mail:

ПП “Ганеж”
65023, м. Одеса, вул. Новосельського, 60
тел.: (048) 7288096; (0482) 340305
e-mail:

ТОВ “Чорне море”
65012, м. Одеса, вул. Рішельєвська, буд. 59
тел.: (0482) 300916; 365400
тел./факс: (048) 7314723
e-mail: ;
www.

ПП "Велком"
65000, м. Одеса, вул. Пушкінська, 55
тел.: (0482) 324440, (067) 7983992
e-mail: w
.co.ua

ПП "Українська ласунка"
65026, Одеська область, м. Одеса, вул. Дерибасівська, 17
тел.: (048) 7227168; (048) 7315427


Фізична особа-підприємець Рогочий Олександр Сергійович
65000, м. Одеса, вул. Л. Шмідта, 5
тел.: (048) 7258411; (048) 7734511;
моб.: (093) 5214900; (067) 5575789
e-mail:


Туристичне агентство "Ельфа"
(Фізична особа-підприємець Сандо Л.Б.)
м. Одеса, вул. Гагаринське плато, 5 (О/К "ОДЕСА"), оф. № 115
Тел.: (048) 7881662,  факс: 473733
Тел. моб.: (067) 2932331


Фізична особа-підприємець Хаджиміті Лілія Михайлівна
68800, Одеська обл., м. Рені, вул. 28 Червня, буд. 160, оф. 15. 
тел.: (04840) 40475
e-mail: ;

Туристичні підприємства, що надають послуги у сфері екологічного туризму


Туристичні підприємства, що надають послуги у сфері етнографічного туризму